Олена Семеняка

Дійсно, сьогодні мало що має конкретне наповнення, в тому числі «моральність» та «духовність». Добре, якщо ті, хто вживають ці поняття, усвідомлюють, звідки ростуть ноги такого уявлення про мораль («англосаксонська» модель автономної моралі). Це пов’язано з такою наболілою темою, піднятою Святославом в пості ««Освіта» є сапою на пост-індустріальній плантації», як гіперпродукція комунікації як самоцілі в сучасному «відкритому суспільстві», яке відповідає описаному американцем Гаррі Франкфортом феномену «булшітизації суспільства» («On Bullshit»), що означає наполегливе прагнення кожного члена громадянського суспільства висловити свою думку («Я так думаю») за фактичної відсутності такої. Дійсно, звідки їй братися за нинішніх освітніх тенденцій. «Булшіт стає неминучим, як тільки обставини вимагають від когось говорити без знання того, про що він говорить.… [Це] виникає внаслідок широко розповсюдженого переконання, що на громадянині при демократії лежить відповідальність мати думки стосовно чого завгодно, або принаймні всього, що має відношення до управління справами в його країні» (пер. В.Менжуліна).

Абсолютно точний діагноз сучасної освітньої моделі (й підстав її утвердження), тим більше знаковий з огляду не те, що за умов успішної прагматизації та адаптації освіти до потреб «пост-індустріальної плантації» ставити цей діагноз, власне, буде нікому. Дійсно, навіщо вчитися писати, якщо можна поставити хрестик. Іншим потужним джерелом симпатій до сучасної утилітарної освіти є міфологія self-made man, яка підпорядковує освіту «американській мрії» просування у суспільній ієрархії (багатство й успіх), що служить ілюзорній компенсації розриву між постульованою егалітарною ідеологією і фактичним станом справ.