Національний Корпус на конгресі REgeneration Europa

Декілька слів про участь Національного Корпусу в конференції REgeneration Europa 11-12 травня 2018 р., не тільки в моїй особі. Захід організовує молодіжне крило NPD JN, яке прагне скоригувати прокремлівський курс партії й минулого року вже влаштовувало зустріч німецьких націоналістів з представниками ВО Свобода.

Цього року запланована ще масштабніша участь українських націоналістів у міжнародному конгресі NPD (а також моя зустріч з німецькими ідентитаріями), що має на меті ініціювати пан'європейський діалог між націоналістичними організаціями з усієї Європи. Якщо хтось думає, що JN не довелося докласти до цього зусиль і проросійське лобі не намагалось скасувати нашу участь у конгресі, він сильно помиляється.

За шкалою ставлення до російсько-українського протистояння учасників можна розділити приблизно 50 / 50, якщо не більше на користь України: Trzecia Droga (перша польська націоналістична організація на заходах NPD, яка, до речі, підтримала маніфестацію Національного Корпусу «Вимоги Нації», спрямовану проти «плану Мореля», і, напевно, зараз також має аргументувати, що вона забула у Німеччині), Български национален съюз (з делегатами обох «фракцій» якого я спілкувалася в Києві восени-взимку минулого року), Hogar Social Madrid (члени якого недавно посилали речі та харчі українським солдатам у зоні АТО), ProPatria, наші давні симпатики з Греції та ін.

Навіть із формально пропутінськими словаками Ludova Mladez, молодіжною організацією партії Kotleba-Ludova strana Nase Slovensko (саме її фантасмагоричний лідер Маріан Котлеба надсилав листа підтримки Януковичу) все не так просто. Michal Buchta, який буде на конгресі, та Andrej Medvecky спершу були членами наших словацьких союзників Slovenska Pospolitost, друкували і продавали футболки з логотипом АЗОВу на підтримку Майдану й України. Потім, долучившись до більшої K-LSNS, яка просто скористалася популярністю цих активістів у відповідних регіонах, вони стали заручниками політичного популізму. Але діалог з ними щонайменше відкидати зайве. Аналогічно, чеська Delnicka Mladez за часів Майдану фотографувалася в Остраві з банером Правого Сектора.

Крім маргінальної сербської молодіжки Srbska Akcija, що мріє про відновлення царизму, і не менш курйозного Русского Имперского Движения, яке, звісно, ніяк не вписується у банально пан'європейську проблематику і є плодом зусиль згаданих прокремлівських лобі, на конференції виступатиме 5 референтів, у тому числі я, серед яких проросійським можна вважати лише євопарламентаря від NPD Удо Фойгта.

Решта — професор Томіслав Суніч, який має великий авторитет не лише у середовищі французьких нових правих, а й американських Alt-Right і з яким я недавно плідно спілкувалася на конференції у Загребі, інший хорватський учасник Іван Білокапіч, з якими ми уже встигли знайти спільну мову в переписці, та гітарист німецького RAC-гурту Stahlgewitter Франк Кремер, на концерті якого влітку в Тюрингії роздавалися листівки «Реконкіста».

Тому, будь ласка, не користуйтеся викривленою, тенденційною та безкінечно вторинною інформацією, якою вас годують різномантіні дослідники «правого екстремізму» на своїх блогах та фейсбуках. Доволі скоро вони залишаться без хліба через те, що всю потрібну інформацію про тих чи інших учасників міжнародних подій правого спрямування ви отримуватимете з перших рук.

Я вже не вперше стикаюся зі сміхотворним намаганням ліволіберальних ЗМІ подати спільну з проросійськими силами участь українських націоналістів у міжнародних заходах як «доказ» на користь їхньої ідейної близькості. Крайній приклад — моя участь у міжнародній конференції у Варшаві 10 листопада 2017 р. "Європа майбутнього-ІІ", де також мав виступати відомий проросійськими висловлюваннями лідер, або один із лідерів, американських Alt-Right Ричард Спенсер і де в підсумку не було жодного прокремлівського спікера — навпаки.

Про що я особисто шкодувала, адже готова до дебатів з пропутінськими правими й не маю сумнівів у тому, що це піде на користь українським націоналістам та постреволюційній Україні. Як показує практика, у 9 випадках з 10, якщо та чи інша сила не фінансується Кремлем, вона симпатизує Путіну лише тому, що не має жодного уявлення про геополітичну програму українських націоналістів: Інтермаріум як платформа для альтернативної європейської інтеграції.

До речі, Національний Корпус діє не лише на спірних територіях на зразок політичного середовища NPD, діалог з яким я починала ще від імені Правого Сектора в 2014-му. Молода партія Der III. Weg, що свого часу відкололася від NPD, активно підтримує українських націоналістів і не раз була на заходах Національного Корпусу, теж чекає на нас у травні в Німеччині. Особисто я підтримую зв'язок і з проукраїнським сегментом «Альтернативи для Німеччини», де усе також не так однозначно.

Інший приклад: навесні метаполітичний журнал Gegenlicht надрукував мою статтю про боротьбу українських націоналістів за третій геополітичний шлях, де я розкритикувала не тільки дугінські інтерпретації, а й оцінки Майдану з боку лідерів думки французьких і в цілому європейських нових правих Алена де Бенуа та Гійома Фая. Моя стаття друкувалася під однією обкладинкою з текстами Дугіна, але це не завадило мені отримати лавину листів із Німеччини з подякою за те, що я відкрила очі читачам на справжні цілі й розстановку сил революційного Майдану. Головний редактор журналу Арне Шіммер свого часу покинув ряди NPD саме під враженням від прочитання цієї статті. З неї, зокрема, розпочалася моя співпраця з німецькими ідентитаріями, які вже пропонують провести спільну конференцію на тему Інтермаріму. Зайве казати, що розплата за «пуризм», до якого нас лукаво закликають ліволіберальні конкуренти, — це монополія пропутінського лобі на міжнародне висвітлення підсумків революційного Майдану й українського державотворення.

Розумію позицію колег з ВО Свобода, які відкликали свою принаймні офіційну участь у конгресі з огляду на те, що організатори поспішили підкреслити свою, знову-таки, принаймні гласну неупередженість, розмістивши логотип ВО Свобода на конференційному банері поряд з "імперцями". Проте наша настанова на експансію в міжнародному полі лишається незмінною, й ми навпаки наполягаємо на тому, щоб Національний Корпус офіційно представляв історію новітнього українського націоналістичного руху на конференції. Щось нам підказує, що «глядацькі симпатії» та інтерес природним чином будуть на боці цього безпрецедентного феномену в історії сучасної Європи у цілому, а не трьох "імперських" фріків з балалайками.

Маючи такого конкурента, як Олександр Гелійович Дугін, який сьогодні їде на конференцію у Бухарест, де пропагує Велику Румунію, а вже завтра виступає в Кишеневі за вільну Молдову під крилом Росії, нам саме час піклуватися про «принциповість» та «дипломатичну чистоту», аякже.

Чесно кажучи, моїх колег абсолютно не займає нездорове збудження ліволіберальних ЗМІ з цього приводу, оскільки кожній адекватній людині зрозуміло, що українські націоналісти посилюють свої позиції в міжнародному полі, підважуючи ілюзію домінування проросійських сил у правих середовищах Західної Європи. Тільки маразматик може думати інакше. Справді, шкода витрачати й 5 хвилин часу на такі трюїзми, але якщо комусь це пояснення стане в нагоді — будь ласка, посилайтеся, цитуйте.

Тим часом повертаюся до підготовки своїх тез до конференції «Etnofutur-ІІ», присвяченій археофутристичній альтернативі для Заходу, яка відбудеться 23 лютого в Таллінні, в тому числі за участі британських правих. Єдиний учасник цієї конференції, чиї політичні симпатії під питанням, — керівник видавничого дому Arktos Даніель Фріберг, що, серед іншого, публікував книжки Олександра Дугіна, але і він вважає Путіна не більш ніж виразником глобальних антиліберальних тенденцій на зразок Трампа, і готовий видавати продукцію наших польських союзників Szturm і не тільки.