Літклуб "Пломінь" запалює уми й серця

З 3 вересня 2016 р. у Києві й Одесі стартував Літературний клуб «Пломінь», відкритий лекцією Святослава Вишинського «Ніцше—Діоніс. Містерія екстазу». Прочитана у дворику між стінами вже легендарного «Козацького», колись навчально-мобілізаційного центру «Азову» на Майдані, а тепер центру для молоді на кшталт знаного італійського «Будинку Паунда», вона сама чимось нагадувала ініціатичне таїнство — посвяту в літературно-філософсько-кінематографічний світ, що розкривався перед нами.

Учора, 11 вересня, програму «Пломеня» продовжив японознавець і, серед іншого, викладач курсів з історії східної філософії й японської культури Сергій Капранов, виступивши з натхненною лекцією «Юкіо Місіма — останній самурай», яка передувала показу культового, й зрежисованого ним самим, фільму — «Патріотизм» (1961). Місіма, зігравши в ньому й головну роль, пізніше (1970) відтворив її своїм життям та смертю, здійснивши ритуальне самогубство — сепуку — одразу після заздалегідь приреченої спроби державного перевороту з вимогою відновлення статусу імператора й закликом скористатися останнім шансом скасувати ненависну для самурая конституційну заборону на власну армію, якої була змушена дотримуватися Японія за результатами другої світової.

Думаю, всі, хто завітав на захід, уявляли, хто такий Місіма й, можливо, уже не раз переглядали його фільм. Під час дискусії поговорили і про специфіку японської монархії та аристократизму, і про «повстання молодих офіцерів» та Союз Божественного Вітру, що надихали Місіму, і про Місіму як класика Третього Шляху, що, коливаючись між безумовною вірністю традиційним ідеалам та владі імператора як зовнішньому уособленню цих ідеалів, в одному із романів докоряє йому тим, що той зрадив божественне звання своїм «неспротивом злу силою», вкладачи цю істину в уста духів загиблих патріотів, які наважувалися на революцію, і про промовисту алюзію на його смерть як заклик до повстання, а саме самогубство видатного французького історика і теоретика нової правої Домініка Веннера, який застрелився в Соборі Паризької Богоматері в 2013 році на знак протесту проти нищення європейської традиції (і назвою останньої, посмертно виданої праці якого є «Самурай Заходу. Настільна книжка для нескорених»), і про перегляд пацифістської 9-ї статті в японській Конституції, вдало ініційований з 2015 р. прем'єр-міністром Сіндзо Абе, і про те, що самогубство Місіми іще зіграє свою роль в історії Японії (так само, як і Веннера — в історії Європи)...

Тому, зізнаюся, я, та й не тільки я, була щиро здивована, коли перший перекладач творів Юкіо Місіми українською Ігор Дубинський — людина, що, безумовно, є носієм високої культури і заслужила на низький уклін за свою працю, — переконував учасників дискусії після перегляду кіношедевру Місіми сприймати його твори як літературу — і не більше. Герой оповідання й фільму «Патріотизм», заснованих на реальних подіях, — молодий офіцер, який, поставлений перед задачею стратити своїх друзів-однодумців, чиє повстання в ім'я національного відродження та імператора було засуджене останнім як ганебний заколот, здійснює харакірі на очах коханої дружини. За попередньою домовленістю з ним, вона потім заколює себе кинджалом над його тілом. На думку перекладача новели, це було негуманно та безглуздо, оскільки є лише реальні люди, і сенс життя — жити заради радості та задоволення, а не вбивати себе й близьких в ім'я абстракцій на зразок суспільства й нації, яких ніхто ніде не бачив. «Якщо хтось закликає робити ідеологічні висновки з творів письменника, шукайте зиск, який отримує від цього ця людина», — повторював він.

У відповідь посипалися вигуки: «Я — нація, і я реальний! Мої побратими реальні!», «Епікурейство!», «Крайня форма англосаксонського номіналізму!», «Ні, це людина — абстрація!», «Суспільство — це організм!», «Ми всі отримали зиск від Місіми!», аж до розгулу жартівливих заперечень типу «Щоб завалити мамонта, потрібні щонайменше двоє» або «Місіма — автор п'єси „Мій друг Гітлер“». Доводячи аудиторії, що Місіма — це всього-на-всього письменник, у підсумку пан Ігор переконав усіх лише у тому, що перекладач — це всього-на-всього перекладач, навіть заслужений.

Так обговорення творчості та життя Місіми несподівано перетворилося на справжню і відверто «позалітературну» боротьбу світоглядів, що, втім, цілком відповідає духу Клубу з його вибором персоналій для дослідження.

Рекомендую щонеділі долучатися до полум'яної роботи «Пломеня» всім киянам, одеситам та гостям цих міст, що не бояться пошуку високих взірців для наслідування й творення таких взірців власним життям!

P.S. Відеозапис лекції Святослава Вишинського «Ніцше — Діоніс. Містерія екстазу» можна переглянути на Youtube каналі Клубу тут:



Наступна персоналія до обговорення: Юліус Евола.
Facebook-сторінка «Пломеня»: http://www.facebook.com/plominclub